Ми зустрілись поговорити з Юрієм в центрі Києва. Він перевчився називати себе з журналіста на сторітелера, адже вже майже два десятиліття розповідає історії у найрізноманітніших форматах: публіцистиці, подкастах, сценаріях, лекціях, експозиціях та музеях. Співпрацював з United24, Platfor.ma, Forbes, Esquire, Vogue, Playboy, УП, НВ, Суспільним, Skvot. Написав кілька книжок, придумав кілька ігор. Побудував дім, посадив сад, виростив мопса. Один із найщасливіших людей в галактиці та у її околицях. Має рюкзак HURU A.
Як виглядає ваш типовий день? Які рутинні справи є в списку?
Вранці намагаюся прокинутися і встати. Іноді вдається лише другий пункт. Далі різноманітні стандартні процедури, читання новин і дещо соромне — завжди заходжу в одну ідіотську мобільну гру, де я є лідером неймовірно могутнього українського клану. Я б давно кинув, але куди ж клан без мене.
А ще у часи пандемії робив багато текстів із різноманітними психологами й вони радили у буремні часи мати стабільний графік якихось буденних речей — такий своєрідний каркас для життя. Куди вже буремніше, тому я зараз намагаюся завжди їсти в один і той самий час. Але різні страви.
Три речі, які ви завжди носите з собою в рюкзаку?
Мені подобається відчувати, що в рюкзаку є предмети, які раптом можуть знадобитися. Наприклад, невеличкий ніж і штопор, павербанк, запальничка (я не курю, але вміння здобути вогонь цінується у людей вже кілька сотень тисяч років). Ще журналістська акредитація від ЗСУ. І 500 грн — раптом опинюся у світі без технологій і треба буде терміново купити щось за готівку. Жодного разу нічого з цього не використав. Але носити все одно не перестану.
Ви більше про комфорт чи стиль?
А я не думаю, що зараз це реальне протистояння. На щастя для всіх нас, сучасний світ вже такий, що навіть ходулі чи гільйотина можуть бути комфортабельними.
Але якщо все ж обирати, то, мабуть, комфорт. Пару років тому замовив собі пошив рюкзаку, розписав, що, де і як має бути, придумав нестандартні кишені й застібки. Вийшло дуже фешенебельно. І дуже незручно. Тому він лежить у шафі й, мабуть, думає: "Що я таке?"
Який ваш must-have набір для тривалих поїздок?
Мені в житті пощастило — я багато подорожував і відвідав вже понад 50 країн. За цей час мій must-have набір для тривалих поїздок викристалізувався у те, що він має бути мінімальним. Тобто я обожнюю їхати кудись із буквально парою речей. А в ідеалі — із тими, які вже майже дожили свій вік. Тому я їх доношую, викидаю і купую десь по дорозі щось нове. Так і рюкзак легкий, і гардероб оновлюєш.
Як ви відновлюєтесь після важких днів?
Сідаю або — в ідеалі — лягаю і злобно думаю: "Ох, чорт, який же важкий день був". Ну, або спорт. Біжиш собі в нікуди або під гантелями крехтиш — і вже ніби немає часу розмірковувати про те, як все дістало.
Нещодавно от ментально був абсолютно виснажений, вирішив побігати, купив аудіокнигу історика Плохія "Брама Європи" — і так заслухався всякими скіфами й князями, що випадково пробіг півмарафон. Фізично день після цього став ще важчим, але ментально — супер. Князі перемогли.
Що в житті кардинально змінило ваш стиль життя та мислення?
Наприклад, коли я вперше потрапив за кордон — так сталося, що це був одразу аж цілий Лондон. Спочатку мені вліпили першу й останню в житті відмову в візі, і я ображено поїхав у Львів на музичний фестиваль. Вже там посеред концерту Gogol Bordello раптом прийшло повідомлення, що віза все ж буде і завтра вдень виліт із Києва. Назад я мчав автостопом на якійсь фурі, ледве встиг в аеропорт — і от ще з купажем львівського й київського пилу на кросівках опинився на культовій Piccadilly Circus.
Багатомовний галас, яскраві люди й топографічні назви, які я раніше писав у шкільних творах з англійської мови. Поруч йшов якийсь темношкірий і методично повторював: марихуана, кока, марихуана, кока. У парі метрів за ним слідував поліцейський у канонічній касці й уважно стежив, чи ніхто, часом, не захоче купити щось з асортименту. З кабаків Сохо вивалювалися дивні люди. Таксі-кеби виглядали, як у кіно. Попереду був ще тиждень у Лондоні.
Мабуть, тоді я й зрозумів, що подорожі — це найкращі інвестиції. Ти буквально міняєш гроші й час на враження. Хіба може бути угода вигідніше.
Одне правило з вашого життя?
Цінувати приємні моменти прямо зараз. Зазвичай люди відчувають щастя у минулому. Мовляв, от рік тому ми сиділи з коханою й дивилися на море — оце тоді було щастя. Я дуже радий, що вмію прямо зараз сидіти з коханою, дивитися на водичку — і розуміти, що щастя відбувається тут і тепер, у прямому ефірі.
Яку пораду можете дати новачкам у сфері журналістики?
Не ставитися до цієї професії надто серйозно. Бо часто це сковує і перетворює живу оповідь на шлакоблок з канцеляризмів і речень у пів сторінки довжиною. Насправді попри всі технологічні зміни суть журналістики лишається тією самою: дізнатися щось — і переповісти це людям. Бажано ще, щоб це "щось" було цікавим і важливим, а не новиною про те, що зірка сьомого сезону напівзабутого телешоу купила кефір.
Але загалом увесь наш світ побудовано навколо історій, журналістика була лише головним способом розповідати їх великій кількості людей. Проте зараз для цього й ЗМІ не потрібні — завдяки соцмережам будь-хто на планеті теоретично може розповісти свою історію мільярдам. Журналісти в траурі, всі решта — навпаки.
Яку пораду дасте собі 10 років тому?
Тут просто — все буде добре. А коли буде погано (буде), то спитай себе — чи ця ситуація здаватиметься тобі настільки доленосно паршивою, скажімо, через рік? У більшості випадків — ні. Ну то чого аж так переживати. Живи собі.